Наукові публікації

Проаналізовано проблемні питання щодо можливості повернення слідчим суддею клопотання слідчому, прокурору для доопрацювання в разі відсутності в ньому достатніх підстав для проведення слідчої (розшукової) дії або невідповідності вимогам КПК України. Визначено алгоритм дій слідчого судді щодо перевірки підстав для проникнення до житла чи іншого володіння особи. Узагальнено причини відмов слідчим суддею у задоволенні клопотань слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій у житлі. Наголошено на доцільності оновлення процесуального законодавства в частині надання заінтересованим особам, чиї права та законні інтереси обмежені в ході проведення слідчої (розшукової) дії, можливості оскаржувати слідчому судді дії слідчого, прокурора після проведення відповідних дій. Акцентовано увагу на недопустимості як ускладнення процедури проведення слідчих (розшукових) дій, так і послаблення гарантій прав і законних інтересів учасників слідчої дії.

Мета: дослідити дотримання основоположних принципів свободи підприємницької діяльності та гарантіях захисту конкуренції в умовах запуску правового режиму Дія Сіті, а саме умови набуття резидентства правого режиму Дія Сіті з огляду на дотримання гарантій забезпечення права на свободу підприємницької діяльності та заборони обмеження конкуренції. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема метод аналізу, системно-функціональний метод та формально-юридичний метод. Результати: узагальнено основні умови для набуття статусу резидента Дія Сіті та підтвердження відповідності таким критеріям. Обговорення: Конституція передбачає право на свободу підприємницької діяльності, не заборонену законом та заборону обмежувати конкуренцію. Суб’єктам підприємницької діяльності має бути забезпечений рівний доступ до гарантованого державою правового режиму Дія Сіті. Вивченню підлягає діючий правовий режим Дія Сіті на предмет забезпечення рівного доступу до нього суб’єктів господарської діяльності.

Мета: дослідити особливості застосування гіг-контрактів, як окремого виду цивільно-правових договорів у контексті Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» [1] (надалі Закон № 1667). Провести порівняльний аналіз ефективності врегулювання взаємовідносин по наданню послуг (виконанню робіт) на користь резидентів Дія Сіті спеціалістами в сфері інформаційних технологій у порівнянні з трудовими договорами. Сформувати висновки про перспективи застосування гіг-контрактів в умовах правового режиму Дія Сіті та можливості застосовувати поза його межами. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема метод аналізу, системно-функціональний метод та формально-юридичний метод. Результати: узагальнено основні умови для укладання гіг-контракту резидентами Дія Сіті та доведено перспективність такого виду цивільно-правових відносин в умовах цифрової економіки. Обговорення: Конституція передбачає право на свободу підприємницької діяльності, не заборонену законом, та право на працю. Особа має право на вільний вибір обрання форми та способу задоволення своїх матеріальних потреб. В умовах цифрової економіки виникла необхідність удосконалити правове регулювання взаємовідносин між IT-спеціалістами та резидентами правового режиму для Дія Сіті. Дослідженню підлягає нова форма цивільно-правових договорів про надання послуг та договорів підряду – гіг-контракт, як комплексний договір, що поєднує у собі ознаки трудових договорів та договорів про надання послуг (договорів підряду).

Мета: дослідити наявність виключень у кримінальному процесуальному законодавстві щодо обов’язковості ведення журналу судового засідання під час розгляду клопотань про надання дозволу на проведення негласних (слідчих) розшукових дій (НС(Р)Д) слідчими суддями. Вивчити вплив та вагомість відомостей журналу судових засідань на оцінку законності рішень слідчих суддів про надання дозволу на проведення НС(Р)Д, зокрема в контексті застосування доктрини «плодів отруйного дерева» до доказів здобутих внаслідок проведених НС(Р)Д на підставі ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НС(Р)Д, які були постановленні у судових засіданнях без ведення журналу судового засідання. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема метод аналізу, системно-функціональний метод та формально-юридичний метод. Результати: сформовано висновки про суттєвість впливу фіксування судового засідання по розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НС(Р)Д у журналі судових засідань на ефективність реалізації права на захист та зокрема на процесуальне право подати обґрунтовані заперечення на ухвали слідчого судді під час підготовчого засідання. Обговорення: кримінальне процесуальне законодавство, яке складається відповідно з Конституції, Кримінального процесуального кодексу та інших нормативно-правових актів, містить право сторони захисту оскаржити рішення слідчих суддів та в окремих випадках подати заперечення на ухвали слідчих суддів під час підготовчого засідання. Реалізація цих прав ускладнена специфічним підходом до розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НС(Р)Д та відповідно постановлення ухвал про надання такого дозволу.

Мета: дослідити законність використання результатів негласної слідчої розшукової) дії – аудіо- відеоконтролю особи (заявника, свідка, потерпілого) відносно третіх осіб з метою отримання доказів у кримінальному провадженні, у разі якщо дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) відносно таких осіб відсутній. Вивчити чи присутнє протиправне втручання у приватне спілкування ,істотність такого порушення кримінального процесуального законодавства та вплив на допустимість отриманих доказів. Методи дослідження: загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема метод аналізу, формально-юридичний метод. Результати: сформовані висновки про незаконність використання результатів такого виду негласної слідчої (розшукової) дії, як аудіо- відеоконтроль особи відносно осіб, стосовно яких такий дозвіл не надавався, а саме втручання у приватне спілкування таких осіб з особами залученими до проведення аудіо- відеоконтролю. Очевидну недопустимість таких доказів, з точки зору порушення конституційного права на приватне спілкування осіб, а саме відомостей отриманих від втручання в приватне спілкування відносно яких дозвіл на аудіо- відеоконтроль не надавався. Сформульовані висновки про істотне порушення норм кримінального процесуального законодавства при отриманні таких доказів та їхню очевидну недопустимість. Разом з тим, вивчений кримінальний процесуальний механізм, який дозволяє отримання доказів за допомогою інших видів НСРД у вказаних обставинах. Обговорення: Проведення НСРД окрім обов’язкової наявності відповідного дозволу на конкретну негласну слідчу (розшукову) дію, передбачає суворе дотримання кримінального процесуального механізму фіксування її результатів та їхнє подальше використання. Щодо питання фіксування, то ч. 1 ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) [1] вказує, що методи проведення НСРД не підлягають розголошенню, тобто становлять державну таємницю. Хоча ч. 6 ст. 246 КПК України і надає право залучати інших осіб до проведення НСРД і таке залучення не призводить до визнання доказів недопустимим навіть у випадках, якщо третя особа знала про свою участь у проведенні НСРД та безпосередньо приймала участь у її проведенні. В даному випадку мова більше саме про аудіо-відеоконтроль особи, для проведення якого тактично правильно залучати саме третіх осіб (заявників, осіб залучених до конфіденційного співробітництва). Разом з тим, участь таких осіб та свідома обмеженість їх обізнаності в методах проведення НСРД часто призводить до втручання у приватне спілкування осіб, дозвіл на аудіо-відеоконтроль яких не надавався. Зі змісту ч. 1 ст. 258 КПК України ніхто не може зазнавати протиправного втручання в приватне спілкування. Частково відповідь на запитання, що робити з втручанням у приватне спілкування осіб, щодо яких дозвіл слідчим суддею не був наданий зазначається у ч. 1 ст. 255 КПК України. Прокурор повинен негайно знищити результати НСРД, які він не визнає необхідними для подальшого проведення кримінального провадження. По такій логіці, докази отримані з порушенням кримінального процесуального законодавства є недопустимим, а результати НСРД на яких зафіксоване втручання у приватне спілкування осіб, щодо яких такий дозвіл відсутній. З іншого боку постає питання ускладнення здобуття доказів в результаті проведеної НСРД аудіо-відеоконтроль, оскільки прокурор, слідчий не завжди володіють інформацією щодо яких осіб необхідно здійснювати втручання у приватне спілкування та отримувати відповідний дозвіл слідчого судді. Дослідженню цією проблеми і присвячена дана стаття.